Радість щодня (Solid Joys)

Як Церква кориться Христові, так і дружини – чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї. (Ефесян 5:24-25)

Існує зразок любові в шлюбі, встановлений Богом.

Ролі чоловіка і дружини не однакові. Чоловік повинен приймати особливі підказки від Христа як Глави Церкви. Дружина повинна знаходити свої особливі підказки в Божому устрої для Церкви та її покорі Христу.

Таким чином, гріховні та згубні наслідки гріхопадіння починають змінюватися на протилежні. Гріхопадіння перетворило любляче лідерство чоловіка на вороже панування в одних і ліниву байдужість в інших. Гріхопадіння перетворило розумну, добровільну покірність жінки на маніпулятивну догідливість в одних жінок і зухвалу непокору в інших.

Довгоочікуване відкуплення, коли Месія нарешті прийшов в Особі Ісуса Христа, було не руйнуванням створеного порядку люблячого керівництва і добровільного підпорядкування, а його відновленням. Дружини, відновіть свою занепалу покору, беручи за взірець Божий намір про радісну Церкву! Чоловіки, відновіть своє занепале головування, взявши за зразок Божий намір про щедро люблячого Христа!

Я знаходжу в Ефесян 5:21-33 ці дві речі: (1) прояв християнського гедонізму в шлюбі і (2) напрямок, в який повинні спрямовуватися його імпульси.

Дружини, шукайте свою радість у радості вашого чоловіка, стверджуючи і шануючи його визначену Богом роль "голови" або лідера у ваших стосунках. Чоловіки, шукайте свою радість у радості вашої дружини, приймаючи на себе відповідальність здійснювати провід, як Христос веде Церкву і віддав Себе за неї.

Я хотів би свідчити про Божу благість у своєму житті. Я відкрив для себе християнський гедонізм того ж року, коли одружився – 1968-го. Відтоді ми з Ноель, у послуху Ісусу Христу, пристрасно, наскільки це можливо, прагнемо до найглибших і найтриваліших радощів, які тільки можливі. Занадто недосконало, часом не занадто сумлінно, ми шукали власної радості в радості один одного.

І ми можемо свідчити разом після майже 50 років подружнього життя: для тих, хто одружується, це шлях до здійснення найглибших бажань серця. Для нас шлюб став матрицею християнського гедонізму. Коли кожен шукає радості в радості іншого і виконує призначену Богом роль, таємниця шлюбу як притчі про Христа і Церкву знаходить свій прояв – для Його великої слави і для нашої великої втіхи.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Тому чоловік залишить батька й матір та пристане до своєї дружини, і будуть обоє одним тілом. Це велика таємниця, адже я говорю про Христа й Церкву. (Ефесян 5:31-32)

Тут, в Ефесян 5:31, Павло цитує Буття 2:24, де Мойсей говорив – і Ісус казав, що Бог говорив через Мойсея (Матвія 19:5): "Тому залишить чоловік свого батька й свою матір і пристане до своєї жінки – і стануть вони одним тілом". Павло каже, що це слово Боже, сказане до гріхопадіння, відноситься до Христа і Церкви, і тому містить в собі велику таємницю.

Це означає, що коли Бог вирішив створити чоловіка і жінку та укласти їхній шлюбний союз, Він не кидав кості, не тягнув соломинки і не підкидав монетку, щоб визначити, як вони будуть пов’язані одне з одним. Він дуже цілеспрямовано моделював шлюб за зразком стосунків між Його Сином і Церквою, які Він запланував споконвіку.

Тому шлюб є таємницею – він містить і приховує в собі набагато більше значення, ніж те, що ми бачимо ззовні. Бог створив людину чоловіком і жінкою та встановив шлюб, щоб вічні стосунки завіту між Христом і Його Церквою були відображені у шлюбному союзі.

Висновок, який Павло робить з цієї таємниці, полягає в тому, що ролі чоловіка і дружини в шлюбі не є довільно призначеними, але вкорінені в особливих ролях Христа і Його Церкви.

Ті з нас, хто одружені, повинні знову і знову замислюватися над тим, наскільки таємничим і чудовим є те, що Бог дарує нам у шлюбі привілей зображати величезні божественні реальності, нескінченно більші і вищі за нас самих.

Ця таємниця Христа і Церкви є основою моделі любові у шлюбі, яку описує апостол Павло. Недостатньо сказати, що кожен з подружжя повинен шукати свою власну радість у радості іншого. Це правда. Але цього недостатньо. Важливо також сказати, що чоловіки і дружини повинні свідомо копіювати стосунки, які Бог призначив для Христа і Церкви. Тобто, кожен повинен прагнути жити за особливим зразком чистого і благодатного Божого задуму про Христа і Церкву.

Сподіваюся, ви поставитеся до цього серйозно, незалежно від того, чи ви одружені, чи ні, чи ви старі, чи молоді. Одкровення про Христа-зберігача завіту і Його Церкву-зберігачку завіту лежить в його основі.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Тому‑то моліться так: Отче наш, Який на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє. (Матвія 6:9)

У Господній молитві Ісус вчить, що першочерговим завданням того, хто молиться, є просити нашого Небесного Отця зробити так, щоб Його ім’я святилося. У нас. У церкві. У світі. Всюди.

Зверніть увагу, що це – прохання, благання. Це не декларація чи проголошення. Це не вираз хвали, а саме прохання. Протягом багатьох років я неправильно читав Господню молитву, вважаючи, що вона починається з прославлення: "Слава Богу, ім’я Господнє святиться, вшановується, величається!". Але це не прославлення. Це благання. Це прохання до Бога подбати про те, щоб Його власне Ім’я святилося.

Це схоже на інший текст, Матвія 9:38, де Ісус говорить нам молитися до Господа жнив, щоб Він послав робітників на Свої жнива. Мене ніколи не перестає дивувати, що нас, робітників, інструктують просити господаря ферми, який знається на жнивах краще за нас, додати більше робочих рук на полі.

Але хіба це не те ж саме, що ми маємо в Господній молитві – Ісус каже нам просити Бога, Який безмежно ревнує за честь Свого Імені, про те, щоб Його ім’я святилося, що означає – вшановувалося, викликало захоплення, підносилося як надзвичайно дорогоцінне?

Що ж, це може нас дивувати, але так воно і є. І це вчить нас двом речам.

Молитва не спонукає Бога робити те, до чого Він не схильний. Він має всі наміри зробити так, щоб Його ім’я святилося. Немає нічого вищого в списку Божих пріоритетів. Але ми все одно повинні просити. Молитва – це Божий спосіб привести наші пріоритети у відповідність до Його пріоритетів. Бог бажає зробити великі речі наслідком наших молитов, коли наші молитви є наслідком Його великих цілей.

Приведіть своє серце у відповідність із ревністю Бога по тому, щоби святилося Його ім’я, і ваша молитва стане дуже ефективною. Нехай вашою першою та визначальною молитвою завжди буде благання про те, щоби святилося Боже ім’я, і тоді ваші молитви будуть напряму підключатися до сили та моці Божої ревності про Його ім’я.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Його тіла. (Ефесян 5:29-30)

Зверніть увагу на останню фразу: "бо ми – члени Його тіла". І не забувайте, що Павло сказав двома віршами раніше, а саме, що Христос віддав Себе за нас, за Його Церкву, "щоби поставити її Собі славною Церквою". Таким чином, двома різними способами Павло дає зрозуміти, що Христос шукав свою радість у прагненні до святості, краси і щастя Свого народу.

Союз між Христом і Його нареченою настільки тісний ("одне тіло"), що будь-яке добро, зроблене їй, є добром, зробленим Йому Самому. А тоді цей текст чітко стверджує, що Господь прагне годувати, плекати, освячувати і очищати свою наречену, тому що в цьому Він знаходить Свою втіху.

За деякими визначеннями, це не може бути любов’ю. Любов, мовляв, повинна бути вільною від власного інтересу – особливо Христова любов, особливо та, що була явлена на Голгофі. Я ніколи не розумів, як такий погляд на любов може узгоджуватися з цим уривком зі Святого Письма.

Але те, що Христос робить для своєї нареченої, цей текст чітко називає любов’ю: "Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву..." (Ефесян 5:25).

Чому б не дозволити тексту самому визначати для нас, що таке любов, замість того, щоби приносити своє визначення з етики чи філософії? Згідно з цим уривком, любов – це прагнення Христа до власної радості у святій радості Його улюблених.

Неможливо виключити власний інтерес з любові, бо власний інтерес не є тотожним егоїзму. Егоїзм шукає свого особистого щастя за рахунок інших.

Христоподібна любов шукає власного щастя у щасті інших, а не за їхній рахунок. Вона навіть страждатиме і помре за улюбленого, щоб її радість набула повноти в житті і чистоті коханої людини.

Саме так полюбив нас Христос, і саме так Він закликає нас любити одне одного.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові, щоби поставити її Собі славною Церквою. (Ефесян 5:25-27)

Причина багатьох нещасть у шлюбі полягає не в тому, що чоловіки та дружини шукають власного задоволення, а в тому, що вони не шукають його в задоволенні свого подружжя. Біблійний наказ чоловікам і дружинам полягає в тому, щоб шукати власну радість у радості свого подружжя.

Навряд чи в Біблії є більш гедоністичний уривок, ніж слова про шлюб в Ефесян 5:25-30. Чоловікам наказано любити своїх дружин так, як Христос полюбив Церкву.

Як він любив Церкву? У вірші 25 сказано, що він "віддав Себе за неї". Але чому? У вірші 26 сказано: "щоб її освятити" і очистити. Але чому він хотів це зробити? Вірш 27 відповідає: "щоби поставити її Собі славною Церквою"!

А! Ось воно! "Заради належної Йому радості перетерпів хрест" (Євреїв 12:2). Заради якої радості? Радості одруження зі своєю нареченою – Церквою. Радості представити Церкву Собі у викупленій кров’ю величі.

Ісус не збирається мати брудну і нечестиву дружину. Тому Він був готовий померти, щоб освятити і очистити Свою наречену, щоб Він міг поставити Собі дружину "славною". Він здійснив бажання Свого серця, віддавши Себе у стражданнях заради блага Своєї нареченої.

Далі Павло застосовує це до чоловіків у віршах 28-30: "Так і чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Хто любить свою дружину, той і себе любить. Адже ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Його тіла".

Ісус сказав чоловікам і дружинам – і всім іншим – "Любитимеш свого ближнього, як самого себе!" (Матвія 22:39). Подружжя є надзвичайним місцем застосування цього заповіту. Це не просто "як" ви любите себе. Але ви й справді любите себе. Коли ви любите людину, з якою Бог зробив вас одним тілом, ви любите себе. Тобто, ваша найбільша радість полягає в тому, щоб шукати найбільшої радості вашого подружжя.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Хто крав, хай більше не краде, але краще нехай працює, роблячи своїми руками добро, аби мав що подати тому, хто має потребу. (Ефесян 4:28)

Існує три рівні того, як жити з матеріальними речами: (1) ви можете красти, щоб отримувати їх; (2) або ви можете працювати, щоб отримувати їх; (3) або ви можете працювати та отримувати їх для того, щоби віддавати.

Занадто багато сповідуючих християн живуть на другому рівні. Ми прославляємо працю на противагу злодійству і дармоїдству, і вважаємо, що вчинили доброчесно, якщо відмовилися від злодійства і дармоїдства і віддали себе чесній праці за чесну зарплатню. Це не так вже й погано. Працювати краще, ніж красти і жебракувати. Але це не те, до чого закликає нас апостол.

Майже всі сили нашого суспільства спонукають нас жити на другому рівні: працювати, щоб отримувати. Але Біблія невпинно підштовхує нас до третього рівня: працювати та отримувати, щоби віддавати. "Бог спроможний збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви завжди в усьому мали повний достаток і збагачувалися всяким добрим ділом" (2 Коринтян 9:8).

Чому Бог благословляє нас достатком? Щоб нам вистачало на життя, а решту ми могли використовувати на всілякі добрі справи, які полегшують духовні та фізичні страждання – тимчасові та вічні. Достатньо для нас, багатство для інших.

Питання не в тому, скільки людина заробляє. Велика індустрія і великі зарплати – це факт нашого часу, і вони не обов’язково є злом. Зло в тому, що люди впадають в оману, вважаючи, що велика зарплата повинна супроводжуватися розкішним стилем життя.

Бог створив нас, щоб ми були провідниками Його благодаті. Небезпека полягає в переконанні, що цей провідник має бути вистелений золотом. Це не так. Підійде й мідь. Мідь може нести неймовірне багатство іншим. І в самому процесі, даючи, ми насолоджуємося найбільшим благословенням (Дії 20:35).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Господнє ім’я ревниве. Він є ревнивим Богом. (Вихід 34:14)

Бог безмежно ревнує за честь Свого імені і відповідає страшним гнівом тим, чиї серця повинні належати Йому, але шукають іншого, як подружжя, що біжить за іншим коханням.

Наприклад, в Єзекіїля 16:38-40 Він говорить до невірного Ізраїлю,

Буду тебе судити за законом про перелюб та пролиття крові, – в Своєму обуренні й гніві виголошу тобі вирок кривавої смерті. Я віддам тебе в руки коханців, і вони зруйнують твої місця розпусти...

Вони зірвуть з тебе твої шати, відберуть предмети твоєї слави й залишать тебе оголеною і не покритою. Після цього зберуть проти тебе натовп, закидають тебе камінням і розсічуть тебе своїми мечами..

Закликаю вас прислухатися до цього застереження. Божі ревнощі за вашу неподільну любов і відданість завжди матимуть останнє слово. Що б не відвернуло вашу любов від Бога оманливою привабливістю, воно повернеться, щоб роздягнути вас догола і розсікти на шматки.

Це жахливо – використовувати своє дане Богом життя для перелюбу проти Всевишнього.

Але для тих з вас, хто справді з’єднався з Христом і дотримується обітниці покинути всіх інших, пристати тільки до Нього і жити для Його слави – для вас ревність Бога є великою втіхою і великою надією.

Оскільки Бог безмежно ревнує за честь свого імені, то будь-кому і будь-чому, якщо вони загрожують благу Його вірної дружини, Він протистоятиме з божественною всемогутністю. Це добра новина для вірної дружини – відданого Божого люду.

Божі ревнощі є великою загрозою для тих, хто грається в блудницю і продає своє серце світові, роблячи з Бога рогоносця (Якова 4:3-4). Але Його ревнощі є великою втіхою для тих, хто дотримується обітниць заповіту і стає чужинцем і вигнанцем у світі.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Якщо ж будете перебувати в Мені, а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть – і станеться вам. У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями... Це Я сказав вам, щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною. (Івана 15:7-8, 11)

Молитва шукає радості у плідному спілкуванні з Ісусом, знаючи, що Бог прославляється, коли ми приносимо врожай у відповідь на молитву. Чому ж діти Божі так часто не мають постійної звички до радісної, плідної молитви?

Якщо я не сильно помиляюся, одна з причин не стільки в тому, що ми не бажаємо, скільки в тому, що не плануємо.

Якщо ви хочете взяти відпустку на місяць, то не можете просто підхопитися одного літнього ранку і сказати: "Агов, їдьмо сьогодні!" У вас нічого не готово. Ви не знатимете, куди саме поїхати. Нічого не заплановано.

Але саме так багато хто з нас ставиться до молитви. Ми прокидаємося день за днем і усвідомлюємо, що суттєвий час, присвячений молитві, повинен бути частиною нашого життя, але нічого не готово.

Ми не знаємо, куди йти. Нічого не заплановано. Не виділено часу. Не визначено місце. Немає процедури. І ми всі добре знаємо, що протилежністю планування є не чудовий потік глибоких, спонтанних переживань у молитві, а та сама стара заїжджена колія.

Якщо ви не плануєте відпустку, то, ймовірно, просто залишитеся вдома і будете дивитися телевізор. Природний, неспланований потік духовного життя опускається до найнижчого рівня активності. Нам потрібні перегони для бігу і битва для боротьби. Якщо хочете оновлення у своєму молитовному житті, ви повинні планувати, щоб реально побачити його.

Тому мій простий заклик такий: Давайте цього самого дня знайдемо час, щоб переосмислити наші пріоритети і те, як в них вписується молитва. Прийміть нові рішення. Спробуйте якусь нову справу з Богом. Визначте час. Визначте місце. Виберіть уривок з Писання, який буде вашим провідником.

Не піддавайтеся тиранії тиску напружених днів. Ми всі потребуємо корекції посеред дистанції. Присвятіть цей день зверненню до молитви – для слави Божої і повноти вашої радості.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Я бачив ті його дороги, проте Я його зцілю, і Я попроваджу його далі, – Я потішу його і тих, котрі разом з ним сумують. Я дотримаюсь Свого слова: Мир, мир далеким і близьким, – сказав Господь, – Я зцілю всіх! (Ісаї 57:18-19)

Незважаючи на тяжкість людської хвороби бунту і свавілля, Бог зцілить. Як Він зцілить? В Ісаї 57:15 сказано, що Бог живе "зі смиренними і скрушними духом". Але люди з Ісаї 57:17 не є смиренними. Вони зухвало йдуть шляхом власного гордого серця. Отже, яким буде зцілення?

Може бути тільки одне. Бог дарує зцілення, упокоривши їх. Він вилікує хворого, розтрощивши його гордість. Якщо тільки скрушені та смиренні насолоджуються Божим спілкуванням (Ісаї 57:15), і якщо хвороба Ізраїлю – це гордий і свавільний бунт (Ісаї 57:17), і якщо Бог обіцяє зцілити їх (Ісаї 57:18), то Його зцілення повинно бути смиренням, а Його ліки – це скрушений дух.

Чи не в такий спосіб Ісая пророкує те, що Єремія називав Новим Заповітом і даром нового серця? Той сказав: "Надходить час, коли Я укладу з родом Ізраїля і поколінням Юди Новий Заповіт... Я вкладу Мій Закон у їхню душу і на їхніх серцях напишу його, і таким чином, буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом" (Єремії 31:31, 33).

Ісая та Єремія обидва бачать, що настане час, коли хворий, непокірний, жорстокосердий народ надприродним чином зміниться. Ісая говорить про зцілення. Єремія говорить про написання закону на їхніх серцях. А Єзекіїль говорить про це так: "Я дам вам нове серце і нового духа вкладу в вас, – і видалю з вашого тіла кам’яне серце і дам вам серце тілесне" (Єзекіїля 36:26).

Отже, зцілення в Ісаї 57:18 – це велика пересадка серця: старе затверділе, горде, свавільне серце з каменю видаляється, а замість нього вкладається нове м’яке, ніжне серце, яке легко смиряється і стає скрушеним пам’яттю про переступи та гріх, який ще залишається.

Це серце, в якому Той, Чиє Ім’я Святе, оселиться навічно.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

..щоб у доброті до нас в Ісусі Христі в майбутніх віках показати надзвичайно велике багатство Своєї благодаті. (Ефесян 2:7)

Для мене найдивовижніший біблійний образ другого пришестя Христа міститься в Луки 12:35-37, де змальовано повернення господаря з весільного бенкету:

Хай будуть підперезані ваші стегна і хай горять ваші світильники. Тож будьте подібні до людей, які очікують свого пана, коли той повернеться з весілля; як прийде він і постукає, то відразу ж відчинять йому. Блаженні ті раби, пан яких, прийшовши, застане їх на сторожі; запевняю вас, що підпережеться, посадить їх і, підійшовши, буде служити їм.

Звичайно, ми називаємося слугами – і це, без сумніву, означає, що нам слід робити саме те, що кажуть. Але дивовижність цієї картини полягає в тому, що "пан" наполягає на тому, щоб самому служити. Ми могли б очікувати цього під час земного служіння Ісуса, адже Він сказав: "Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох" (Марка 10:45). Але Луки 12:35-37 – це картина другого пришестя, коли Син Людський приходить у сліпучій славі Свого Отця "з ангелами Своєї сили, в полум’яному вогні", як сказано в 2 Солунян 1:7-8. Чому Ісус під час другого пришестя зображений у вигляді офіціанта?

Тому що саме серце Його слави – це повнота благодаті, яка виливається в доброті до нужденних людей. Ось чому в Ефесян 2:7 сказано, що Він прагне "у доброті до нас в Ісусі Христі в майбутніх віках показати надзвичайно велике багатство Своєї благодаті".

У чому полягає велич нашого Бога? У чому Його унікальність у світі? Ісая відповідає: "З давніх-давен не було чути й не доходило до наших вух, і жодне око не бачило іншого Бога, крім Тебе, Котрий стільки учинив би для тих, котрі на Нього покладаються" (Ісаї 64:4). Немає іншого такого Бога. Він ніколи не відмовляється від ролі невичерпного благодійника Свого вічно залежного, щасливого народу.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах. Він не приймає служіння людських рук, – тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе. (Дії 17:24-25)

Ми прославляємо Бога не тим, що задовольняємо Його потреби, а тим, що молимося, щоб Він задовольнив наші потреби, і віримо, що Він відповість, і живемо в радості цієї всеосяжної турботи, коли покладаємо своє життя в любові до інших людей.

Це і є суть доброї новини християнського гедонізму. Бог наполягає на тому, щоб ми просили Його про допомогу, щоб Він отримав славу. "Покличеш до Мене в день скорботи, – Я тебе визволю, і ти Мене прославиш" (Псалом 50:15). Це змушує усвідомити вражаючий факт: ми повинні остерігатися думати, що Він потребує нас. Ми повинні остерігатися служити Богові, і особливо дбати про те, щоб Він служив нам, щоб ми не крали Його слави. "Він не приймає служіння людських рук, – тому що не потребує нічого" (Дії 17:25).

Це звучить дуже дивно. Більшість з нас вважає, що служіння Богу – це виключно добра справа. Ми не замислюємося над тим, що служіння Богові може бути для Нього образою. Але роздуми над самим значенням молитви роблять це очевидним.

У романі "Робінзон Крузо" головний герой обрав Псалом 50:12-15 своїм улюбленим текстом у своєму сподіванні на Бога, коли опинився на острові. У ньому Бог говорить: "Якби Я зголоднів, то не говорив би тобі, оскільки Всесвіт і все, що в ньому, – Мої… Покличеш до Мене в день скорботи, – Я тебе визволю, і ти Мене прославиш".

Це означає: можна служити Богові так, що це принижуватиме Його, ніби Він потребує нашого служіння. О, якими обережними ми повинні бути, щоб не випередити могутню Божу благодать у Христі. Ісус сказав: "Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!" (Марка 10:45). Він прагне бути Слугою. Він прагне отримати славу як Той, Хто дає.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Я є Виноградна Лоза, ви – галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого. (Івана 15:5)

Уявіть, що ви повністю паралізовані і не можете нічого зробити для себе, окрім як говорити. І припустимо, що сильний і надійний друг пообіцяв жити з вами і робити все, що вам потрібно. Як би ви вшановували цього друга, якби до вас зайшов незнайомець?

Ви би вшанували його щедрість і силу, намагаючись самостійно  встати з ліжка і понести його на руках? Ні! Ви б сказали: "Друже, підніми мене, будь ласка, і підклади мені подушку, щоб я міг дивитися на свого гостя. І не міг би ти, будь ласка, одягнути мені окуляри?"

І таким чином ваш гість дізнається з ваших прохань, що ви безпорадні, а ваш друг сильний і добрий. Ви прославляєте свого друга тим, що потребуєте його, просите його про допомогу і розраховуєте на нього.

В Івана 15:5 Ісус каже: "Без Мене не можете робити нічого". Тож ми справді паралізовані. Без Христа ми не здатні на жодне добро, що підносить Христа. Як каже Павло в Римлян 7:18: "знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро".

Але в Івана 15:5 також сказано, що Бог має намір, щоб ми робили багато добра, що підносить Христа, а саме приносили плід: "Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай". Отже, як наш сильний і надійний друг – "вас же назвав Я друзями" (Івана 15:15) – Він обіцяє зробити для нас і через нас те, чого ми не можемо зробити для себе самі.

Як же нам прославляти Його? Ісус дає відповідь в Івана 15:7: "Якщо ж будете перебувати в Мені, а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть – і станеться вам". Ми молимося! Ми просимо Бога зробити для нас через Христа те, що ми не можемо зробити самі – принести плід.

Івана 15:8 дає результат: "У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багатий урожай".

Тож як Бог прославляється через молитву? Молитва – це відкрите визнання того, що без Христа ми нічого не можемо робити. І молитва – це відвернення від себе до Бога з упевненістю, що Він надасть нам необхідну допомогу.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Бог дав [Ісуса] як жертву примирення в Його крові через віру, щоби показати Свою справедливість у прощенні раніше вчинених гріхів, – у Божому довготерпінні; щоби показати Свою справедливість нинішнього часу, – що Він справедливий і оправдує того, хто вірить в Ісуса. (Римлян 3:25-26)

Римлян 3:25-26, можливо, найважливіші вірші в Біблії.

Бог цілком справедливий! І при цьому Він виправдовує нечестивих! Справді?! Справедливий суддя, який виправдовує винних!

Не або-або! І те, і друге! Він виправдовує винного, але Сам при цьому не винен. Це найвеличніша новина в світі!

"Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю" (2 Коринтян 5:21). Він бере наш гріх. Ми приймаємо Його праведність. "Бог, пославши Свого Сина в подобі гріховного тіла і задля гріха, засудив гріх у тілі" (Римлян 8:3). У чиєму тілі? У Христовому. Чий гріх засуджений у цьому тілі? Наш. То що ж тоді для нас? Ніякого осуду! "[Христос] Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево". (1 Петра 2:24) "Христос один раз за гріхи постраждав, – праведний за неправедних, аби привести вас до Бога". (1 Петра 3:18) "Якщо ми з’єдналися з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння" (Римлян 6:5).

Якщо найжахливішою новиною у світі є те, що ми потрапили під осуд нашого Творця і що Він у силу власного праведного характеру зобов’язаний зберегти цінність Своєї слави, виливши Свій гнів на наші гріхи...

…Тоді найкраща новина в усьому світі (Євангеліє!) полягає в тому, що Бог визначив і запровадив шлях спасіння, який також підтримує цінність Його слави, честь Його Сина і вічне спасіння Його обраних. Ісус Христос прийшов у світ, щоб спасти грішників.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Ми ж проповідуємо розп’ятого Христа: для юдеїв – це спокуса, а для греків – безумство. А саме для покликаних – і юдеїв, і греків – Христа, Божу силу й Божу премудрість. (1 Коринтян 1:23-24)

Противагою жахливій звістці про те, що ми потрапили під осуд нашого Творця і що Він, згідно зі Своїм праведним характером, зобов’язаний зберегти цінність Своєї слави, виливши вічний гнів на наш гріх, виступає чудова новина Євангелія.

Цю істину ніхто ніколи не зможе дізнатися від природи. Істина Євангелія має бути розказана сусідам, проповідуватися в церквах і нестися місіонерами.

Добра новина полягає в тому, що Бог Сам визначив спосіб задовольнити вимоги власної справедливості, не засуджуючи весь людський рід.

Пекло – це один із способів звести рахунки з грішниками і відстояти Його справедливість. Але є й інший шлях, який запропонував Бог. Це – Євангеліє.

Божа мудрість визначила спосіб, як Божа любов може звільнити нас від Божого гніву, не поступаючись при цьому Божою справедливістю. Ось він. Євангеліє. Дозвольте мені повторити це ще раз повільно: Божа мудрість визначила спосіб, як Божа любов може звільнити нас від Божого гніву, не поступаючись при цьому Божою справедливістю.

І в чому полягає ця мудрість? У смерті Сина Божого за грішників! "Ми ж проповідуємо розп’ятого Христа... Божу силу й Божу премудрість" (1 Коринтян 1:23-24).

Смерть Христа – це Божа мудрість, через яку Божа любов спасає грішників від Божого гніву, водночас обстоюючи і демонструючи Божу праведність у Христі.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Я укладу з ними вічний Заповіт у тому, що вже не відвернуся від них й не перестану чинити їм добро. Я вкладу страх переді Мною у їхнє серце, щоб уже не відступали від Мене. Я тішитимусь ними від усього Свого серця і всієї Моєї душі, роблячи їм добро; Я посаджу їх на цій землі у вірності. (Єремії 32:40-41)

Прагнення Бога отримувати хвалу від нас і наше прагнення насолоджуватися Ним – це одне і те ж прагнення. Бог хоче бути прославленим, а ми хочемо бути задоволеними. Ці два бажання досягають своєї мети в єдиному досвіді – нашому захопленні Богом, яке виливається в прославленні.

Для Бога хвала – це солодкий відгомін Його власної досконалості в серцях Його народу.

Для нас хвала – це вершина задоволення, яке приходить від життя у спілкуванні з Богом.

Приголомшливим наслідком цього відкриття є те, що вся всемогутня енергія, яка спонукає серце Бога шукати власної слави, також спонукає Його задовольняти серця тих, хто шукає своєї радості в Ньому.

Добра новина Біблії полягає в тому, що Бог зовсім не проти задовольняти серця тих, хто сподівається на Нього. Якраз навпаки: Бог радіє всім серцем і всією душею саме від того, що може зробити нас найщасливішими. Це дивовижні слова: "Я тішитимусь... від усього Свого серця і всієї Моєї душі, роблячи їм добро" (Єремії 32:41).

Всім серцем і всією душею Бог приєднується до нас у прагненні до нашої вічної радості, тому що здійснення цієї радості в Ньому становить славу Його власної нескінченної цінності.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

З давніх-давен не було чути й не доходило до наших вух, і жодне око не бачило іншого Бога, крім Тебе, Котрий стільки учинив би для тих, котрі на Нього покладаються. (Ісаї 64:3)

Мало від чого мене охоплює більша радість, ніж від усвідомлення  істини про Боже вподобання виявляти свою Божественність, працюючи для мене. Те, що Він чинить для мене, завжди передує всьому, що роблю для Нього я, уможливлює та складає його підґрунтя.

Спочатку це може здатися зарозумілим з нашого боку і приниженням для Бога, коли ми говоримо, що Він працює для нас. Але так здається лише тому, що в цьому твердженні ми ніби виступаємо як работодавці, а Бог наче потребує роботи. Коли ж Біблія говорить про те, що Бог щось чинить для нас, там немає такого підтексту. Зовсім інше було на думці в Ісаї, коли він говорив, що Бог "стільки учинив для тих, котрі на Нього покладаються" (Ісаї 64:3).

Правильний сенс слів "Бог працює для мене" полягає в тому, що я збанкрутів і потребую підтримки. Я слабкий і потребую когось сильного. Я в небезпеці і потребую захисника. Я нерозумний і потребую когось мудрого. Я загублений і потребую Спасителя.

"Бог працює для мене" означає, що я сам не можу виконати роботу. Я вкрай потребую допомоги.

І це прославляє Бога, не мене. Славу отримує Той, Хто дає. Похвалу отримує Сильний.

Послухайте, як Біблія говорить про те, що Бог працює для вас, і звільніться від клопоту нести свій власний тягар. Дозвольте Йому виконати цю роботу.

"Жодне око не бачило іншого Бога, крім Тебе, Котрий стільки учинив би для тих, котрі на Нього покладаються" (Ісаї 64:4). "Він не приймає служіння людських рук, – тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе" (Дії 17:25). "Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!" (Марка 10:45). "Очі Господні оглядають усю землю, аби підтримувати тих людей, чиє серце цілковито віддане Йому" (2 Хронік 16:9). "Якби Я зголоднів, то не говорив би тобі... покличеш до Мене в день скорботи, – Я тебе визволю, і ти Мене прославиш" (Псалом 50:12, 15). "До вашого похилого віку, – й до сивини носитиму вас. Я створив і носитиму далі, буду підтримувати і рятувати" (Ісаї 46:4). "Я трудився більше за них усіх; втім, не я, а Божа благодать, що була зі мною" (1 Коринтян 15:10). "Якщо Господь не будує дому, даремно над ним трудяться будівничі" (Псалом 127:1). "Коли хто служить, – нехай служить, наче з сили, яку дає йому Бог, щоб у всьому прославлявся Бог" (1 Петра 4:11). "Звершуйте своє спасіння. Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію" (Филип’ян 2:12-13). "Я посадив, Аполлос поливав, та зростив Бог" (1 Коринтян 3:6).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Па

...здоровому вченню, за Євангелією слави блаженного Бога. (1 Тимофія 1:10-11)

Велика частина Божої слави – це Його блаженство, тобто щастя.

Для апостола Павла було немислимо, що Бог може бути позбавлений нескінченної радості і при цьому залишатися всеславним. Перебувати в безмежній славі й означає бути безмежно щасливим. Він використовував вислів "слава щасливого Бога", тому що для Бога є проявом слави бути настільки щасливим, наскільки Він є – безмежно щасливим.

Божа слава значною мірою полягає в тому, що Він щасливий понад нашу найсміливішу уяву.

Це і є Євангеліє: "Євангеліє слави щасливого Бога". Це цитата з Біблії! Це добра новина, що Бог безмежно щасливий.

Ніхто не хотів би провести вічність з нещасним Богом. Якщо Бог не щасливий, то метою Євангелія не є радісна звістка, а тоді це вже зовсім і не Євангеліє.

Але насправді Ісус запрошує нас провести вічність зі щасливим Богом, коли каже: "Увійди в радість свого пана!" (Матвія 25:23). Ісус жив і помер, щоби Його радість – Божа радість! – перебувала в нас, і наша радість була повною (Івана 15:11; 17:13). Тому Євангеліє – це "Євангеліє слави щасливого Бога".

Щастя Бога – це, перш за все, щастя в Його Сині. Таким чином, коли ми поділяємо щастя Бога, ми поділяємо ту саму радість, яку Отець має в Сині.

Ось чому Ісус явив нам Отця. Наприкінці Своєї величної молитви в Івана 17, Він сказав Своєму Отцеві: "Я виявив їм Твоє Ім’я, і виявлятиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я – в них" (Івана 17:26). Він явив нам Бога, щоби Боже задоволення в Його Сині було в нас і стало й нашим задоволенням у Ньому.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Не мстіть за себе, любі, але дайте місце гніву Божому, як написано: В Моїй владі є помста, і Я віддам, – каже Господь. (Римлян 12:19)

Усіх вас колись кривдили. Більшість з вас, напевно, були серйозно ображені кимось, хто так ніколи не вибачився і не зробив нічого достатнього, щоб це виправити.

І однією з перешкод, що не дає вам відпустити цей біль і гіркоту, є переконання – обґрунтоване переконання! – що справедливість має восторжествувати, що моральна тканина всесвіту розпадеться, якщо людям сходитимуть з рук жахливі кривди та обман,  які вони чинять.

Це одна з перешкод на шляху до прощення і відпускання образ. Але не єдина. У нас є свій власний гріх, з яким треба боротися. І це справжній гріх.

Ми відчуваємо, що ось так узяти і все відпустити означало б просто визнати правосуддя нездійсненним. І ми не можемо цього дозволити.

Тому ми тримаємося за злість і знову і знову програємо події чи слова у своїй голові, повторюючи: "Цього не повинно було статися; цього не повинно було статися; це було неправильно; це було неправильно... Як він (або вона) може бути таким задоволеним, коли я такий нещасний? Це ж так неправильно. Це так неправильно!" Ми не можемо відпустити це. І наша гіркота починає отруювати все навколо.

Слово в Римлян 12:19 дане нам Богом, щоб зняти з нас цей тягар: "Ніколи не мстіть за себе, але залиште це гніву Божому". Що це означає для вас?

Скинути з себе тягар гніву, відмовитися від практики плекання болю та відчуття образи. Скинути усе це не означає, що вас не було сильно скривджено. Ще й як було.

Але це також не означає, що справедливості не існує. Це не означає, що за вас не поквитаються. Це не означає, що кривдникам все зійде з рук. Ні, не зійде.

Це означає, що коли ви скидаєте з себе тягар помсти, його піднімає Бог.

Це не витончений спосіб помсти. Це спосіб віддати помсту Тому, Кому вона належить. Помста Моя, каже Господь. Ти облиш її. А Я її підніму. Справедливість восторжествує.

Яке славне полегшення! Я не мушу нести цей тягар. Це як зробити глибокий вдих, – можливо, вперше за багато десятиліть, – і відчути, що тепер нарешті ти можеш бути вільним, щоби любити.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Я виявив їм Твоє Ім’я, і виявлятиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я – в них. (Івана 17:26)

Ось про що Ісус молився в ніч перед смертю. Уявіть собі можливість вічно насолоджуватися тим, що вам найбільше подобається, і робити це з нестримною енергією і пристрастю. Зараз ми не маємо такого досвіду. Три речі стоять на шляху до нашого повного задоволення в цьому світі.

Перша полягає в тому, що ніщо в цьому сотвореному світі не має достатньої особистої цінності, щоб задовольнити найглибші прагнення наших сердець.

Друга – нам бракує сил, щоб насолодитися найкращими скарбами на повну їхню вартість.

І третя перешкода, яка стоїть на шляху до повного задоволення, полягає в тому, що наші радощі тут закінчуються. Ніщо не вічне. Але якщо мета і молитва Ісуса в Івана 17:26 здійсняться, все це зміниться. Він молився, "щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них". Божа безмежна любов до Свого Сина – в нас!

Якщо Божа насолода в Сині стане нашою насолодою в Сині, тоді об’єкт нашої насолоди, Ісус, буде невичерпним у власній цінності. Він ніколи не стане нудним, не розчарує і не засмутить.

Неможливо уявити собі більшого скарбу, ніж Син Божий.

Ба більше, наша здатність насолоджуватися цим невичерпним скарбом не буде обмежена людськими слабкостями. Ми будемо насолоджуватися Сином Божим так само, як насолоджується Його Отець. Саме про це молився Ісус!

Захоплення Бога Своїм Сином буде в нас, і воно буде нашим – нашим захопленням Сином. І це ніколи не закінчиться, тому що ні Отець, ні Син ніколи не закінчуються.

Їхня любов Один до Одного буде нашою любов’ю до них, і тому наша любов до них ніколи не помре і не ослабне.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Господь! Господь Бог співчутливий і милосердний, не скорий на гнів, багатомилостивий і правдивий. (Вихід 34:6)

Бог багатомилостивий, сповнений любові та правдивий, тобто вірний.

Мені спадають на думку два образи:

Серце Бога подібне до невичерпного джерела води на вершині гори, з якого витікає любов і вірність. Століття за століттям це джерело продовжує бити. Або Боже серце подібне до вулкану, який палає любов’ю так сильно, що зриває вершину гори і рік за роком виливає лаву любові та вірності.

Коли Бог вживає слово "багатомилостивий", Він хоче, щоб ми зрозуміли і відчули, що ресурси Його любові не обмежені. Ви можете пити з цього гірського джерела цілий день, рік за роком, покоління за поколінням, і воно ніколи не пересохне.

Можна навіть ризикнути сказати, що Бог подібний до уряду, який просто друкує більше грошей, коли є потреба. Невичерпний, чи не так? Що ж, є різниця. Бог має нескінченну скарбницю золотої любові, яка забезпечує всю валюту, яку Він друкує. Уряд перебуває у світі мрій. Бог дуже реалістично покладається на безмежні ресурси Своєї божественності.

Абсолютне існування, суверенна свобода і всемогутність Бога – це вулканічна повнота, яка вибухає, переповнена любов’ю та милістю. Безмежна велич Бога означає, що Він не потребує нас, щоб заповнити будь-яку нестачу в Собі. Натомість Його нескінченна самодостатність виливається в любові та милості до нас – грішників, які потребують Його і дару Самого Себе, явленого в Ісусі.

Ми можемо розраховувати на Його любов і милість саме тому, що віримо в абсолютність Його існування, суверенність Його свободи і безмежність Його могутності.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Господь руйнує плани людей, зупиняє задуми народів. А задуми Господа залишаться повіки; наміри Його серця – на вічні віки. (Псалом 33:10-11)

"Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає" (Псалом 115:3). Цей текст натякає, що Бог має право і владу робити все, що Йому до вподоби. Саме це й означає суверенність Бога.

Замисліться над цим на хвилинку: Якщо Бог суверенний і може робити все, що забажає, то жоден з Його намірів не може бути порушений. "Господь руйнує плани людей, зупиняє задуми народів. А задуми Господа залишаться повіки; наміри Його серця – на вічні віки" (Псалом 33:10-11).

І якщо жоден з Його намірів не може бути порушений, то Бог повинен бути найщасливішим з усіх істот.

Це нескінченне, божественне щастя є джерелом, з якого християнин (християнський гедоніст) п’є і прагне пити ще більше.

Можете собі уявити, що було б, якби Бог, Який править світом, не був щасливим? Що, якби Бог був схильний до бурчання та депресії – такий собі надутий велетень на небі? Що, якби Бог був розчарованим, зневіреним, похмурим, сумним, незадоволеним і пригніченим?

Чи могли б ми приєднатися до Давида і сказати: "Боже, Ти мій Бог, Тебе я пильно шукаю. Тебе прагне моя душа, за Тобою нудьгує тіло моє в землі пустинній, спраглій і безводній" (Псалом 63:2)? Не думаю.

Ми всі ставилися б до Бога, як маленькі діти, які мають розчарованого, похмурого, пригніченого, незадоволеного батька. Вони не можуть насолоджуватися, проводячи час із ним. Вони можуть лише намагатися не турбувати його, або, можливо, намагатися працювати на нього, щоб заслужити якусь маленьку прихильність.

Але Бог не такий. Він ніколи не розчаровується і не знеохочується. І, як сказано в Псалмі 147:11, Він "любить тих, котрі... покладаються на Його милосердя". Отже, мета християнського гедоніста – не уникати цього Бога, не тікати від Нього, не ходити навшпиньки по вітальні, щоб Його похмурість не перетворилася на гнів. Ні, наша мета – покладатися на Його милосердя. Бігти до Нього. Бути щасливими в Бозі, радіти в Господі, плекати Його присутність і насолоджуватися Його спілкуванням і прихильністю.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Веселися в Господі й Він задовольнить бажання твого серця. (Псалом 37:4)

Прагнення до задоволення навіть не є питанням вибору; воно чітко заповідане у Псалмах: "Веселися в Господі й Він задовольнить бажання твого серця" (Псалом 37:4).

Псалмоспівці намагалися робити саме це: "Як олень прагне до джерела води, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Моя душа прагне Бога, – Живого Бога!" (Псалом 42:2-3). "Тебе прагне моя душа, за Тобою нудьгує тіло моє в землі пустинній, спраглій і безводній" (Псалом 63:2).

Зворотний бік мотиву спраги ми бачимо, коли псалмоспівець говорить, що люди "насичуються щедротами Твого дому, – з потоку Твоїх солодощів Ти їх напуваєш" (Псалом 36:9).

Я зрозумів, що Божа благість, яка лежить в основі поклоніння, –  це не щось таке, чому ми віддаємо шану з якогось відстороненого благоговіння. Ні, це те, що приносить насолоду: "Скуштуйте й побачите, Який добрий Господь" (Псалом 34:8). Скуштуйте. Скуштуйте! І побачите.

"Які ж солодкі для мене Твої слова! Вони для мене солодші за мед!" (Псалом 119:103).

Як каже Клайв Люїс, Бог виступає у Псалмах як "Об’єкт найповнішого задоволення". Його народ без сорому обожнює Його за "розраду і потіху", яку знаходить у Ньому (Псалом 43:4). Він є джерелом цілковитого і нескінченного задоволення: "У присутності Твоїй повнота радості; у Твоїй правиці розкошування повіки" (Псалом 16:11).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Зрештою, брати мої, радійте в Господі! (Филип’ян 3:1)

Ніхто ніколи не вчив мене, що Бог прославляється нашою втіхою в Ньому – що саме радість у Бозі робить нашу хвалу справжнім вшануванням Бога, а не лицемірством.

Але Джонатан Едвардс сказав це так ясно і сильно:

Бог являє Свою славу власним створінням зокрема двома способами: (1) відкриваючись... їхньому розумінню; і (2) промовляючи до їхніх сердець, в їхній радості, захопленні та насолоді від проявів Себе, які Він їм дає... Бог прославляється не тільки тим, що Його славу бачать, але й тим, що нею тішаться...

Коли ті, що бачать славу, також тішаться нею, Бог прославляється більше, ніж якби вони лише бачили її... Той, хто свідчить про своє розуміння Божої слави, не настільки звеличує Бога, як той, хто також свідчить про своє прийняття Його слави та насолоду від неї.

Для мене це було приголомшливим відкриттям. Я повинен шукати радості в Бозі, якщо хочу прославляти Його як найціннішу Реальність у всесвіті. Радість – це не просто додатковий елемент поряд з поклонінням. Вона є невід’ємною складовою поклоніння. Справді, сама суть поклоніння – це радіти у славі Божій.

У нас є означення для тих, хто вихваляє Бога, хоча не має задоволення від того, що вихваляє. Ми називаємо таких людей лицемірами. Ісус сказав: "Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи: Цей народ губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене" (Матвія 15:7-8). Цей факт – що справжнє прославлення означає цілковиту насолоду, і що найвища мета людини полягає в тому, щоби сповна напитися цією насолодою Божої слави – був, мабуть, найбільш визвольним відкриттям, яке я коли-небудь робив для себе.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі вогненні стріли лукавого; візьміть шолом спасіння і духовний меч, яким є Боже Слово. (Ефесян 6:16-17)

Коли я переживаю про свою старість, то борюся з невір’ям обітницею: "Я залишаюсь Тим Самим до вашого похилого віку, – й до сивини носитиму вас. Я створив і носитиму далі, буду підтримувати і рятувати" (Ісаї 46:4).

Коли відчуваю страх смерті, я борюся з невір’ям обітницею, що "ніхто з нас не живе сам для себе, і ніхто сам для себе не вмирає. Якщо живемо, – для Господа живемо; якщо вмираємо, – для Господа вмираємо. Отже, чи живемо, чи вмираємо, – ми є Господні! Адже Христос тому і помер, і ожив, щоби панувати і над мертвими, і над живими" (Римлян 14:7-9).

Коли я хвилююся, що можу зазнати кораблетрощі у вірі та відпасти від Бога, то борюся з невір’ям обітницями: "Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа" (Филип’ян 1:6); і "Будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, хто приходить до Бога через Нього, аби заступатися за них" (Євреїв 7:25).

Приєднуйтесь до мене в цій битві! Воюймо не з іншими людьми, а з власним невір’ям. Невіра в Божі обітниці – це корінь тривоги, яка, в свою чергу, є коренем багатьох інших гріхів. Меч Духа – це Слово Боже, сказав Павло в Ефесян 6:17. Щит, яким ми гасимо вогненні стріли сатани, – це віра (вірш 16), віра в те саме Слово Боже. Тож візьміть щит в одну руку, а меч у другу, і станьмо до доброї боротьби за віру.

Візьміть Біблію, попросіть Святого Духа про допомогу, складіть Божі обітниці в своєму серці і ведіть добру боротьбу за те, щоби жити вірою в майбутню благодать.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої двері, помолися до свого Отця в тайні, – і твій Отець, Який бачить і таємне, віддасть тобі. (Матвія 6:6)

Одне з поширених заперечень проти християнського гедонізму полягає в тому, що він ставить інтереси людини вище слави Божої – інакше кажучи, ставить моє щастя вище Божої шани. Але християнський гедонізм категорично цього не робить.

Звичайно ж, ми, християнські гедоністи, намагаємося шукати власних інтересів і нашого щастя всіма силами. Ми підтримуємо резолюцію молодого Джонатана Едвардса щодо власного життя:

Вирішив: Намагатися здобути для себе якомога більше щастя в іншому світі Божого Царства, наскільки це можливо: з усією силою, міццю, енергією і завзяттям, – так, навіть жорстокістю, – на які я здатен, або зможу змусити себе, у будь-який спосіб, який тільки можна придумати.

Але ми дізналися з Біблії (та від Едвардса!), що Бог зацікавлений у тому, щоби примножувати повноту Своєї слави, виливаючи її в милосерді на нас – нас, грішних, які відчайдушно потребують Його.

Тому прагнення до власних інтересів і щастя, навіть якщо це коштує нам життя, ніколи не будуть вищими за Божі інтереси, Боже щастя і Божу славу, але завжди лежатимуть в їхніх межах. Одна з найдорогоцінніших істин Біблії полягає в тому, що Бог найбільше зацікавлений прославити багатство Своєї благодаті, роблячи грішників щасливими в Ньому – в Ньому!

Коли ми упокорюємося, як малі діти, і, не вдаючи із себе самодостатніх, захоплено біжимо в радість обіймів нашого Отця, слава Його благодаті примножується, а прагнення нашої душі – задовольняється. Наш інтерес і Його слава стають одним цілим.

Коли Ісус обіцяє в Матвія 6:6: "Твій Отець, Який бачить і таємне, віддасть тобі", Він хоче, щоби ми шукали цієї винагороди. Він не заманює нас радістю, якої ми не повинні мати! Але ця нагорода – ця радість – є переповненням відвернення від людської похвали і входження "до своєї кімнати", щоби шукати Бога.

Отже, християнські гедоністи не ставлять власне щастя вище Божої слави. Вони вкладають своє щастя в Самого Бога і відкривають славну істину, що Бог найбільше прославляється в нас, коли ми найбільше задоволені в Ньому.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Я відчуватиму вільний простір, бо шукав і віднайшов Твої Заповіді. (Псалом 119:45)

Важливим елементом радості є свобода. Ніхто з нас не відчуватиме себе щасливим, доки не звільниться від того, що ненавидить, і не стане спроможним вільно чинити те, що любить.

А де ж нам знайти справжню свободу? Псалом 119:45 говорить: "Я відчуватиму вільний простір, бо шукав і віднайшов Твої Заповіді".

Це картина відкритого простору. Слово звільняє нас від вузькості мислення. "Бог дав Соломонові... розуміння всіх речей, таке широке, як пісок на морському узбережжі" (1 Царів 4:29). Слово визволяє від загрозливих обмежень. "Він вивів мене на широкий простір" (Псалом 18:19).

Ісус каже: "Пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!" (Івана 8:32). Свобода, яку Він має на увазі, – це звільнення від рабства гріха (Івана 8:34). Або, кажучи в позитивному ключі, це свобода для святості.

Обітниці Божої благодаті забезпечують силу, яка робить Божі вимоги святості досвідом свободи, а не страху й поневолення. Петро так описав визвольну силу Божих обітниць: "Даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоби через них ви стали учасниками Божественної природи, уникнувши морального розтління, яке є у світі" (2 Петра 1:4).

Іншими словами, коли довіряємо Божим обітницям, ми вириваємо корінь зіпсованості та гріховних бажань силою вищої обітниці.

Наскільки ж важливим є слово, яке руйнує владу фальшивих задоволень! І наскільки пильними ми повинні бути, щоб освітлювати наші шляхи і наповнювати серця Божим словом!

"Твоє слово є світильником для моїх ніг, світлом на моїй стежці!" (Псалом 119:105). "Я бережу Твоє слово у своєму серці, щоби мені не грішити проти Тебе" (Псалом 119:11).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Яка неосяжна велич Його сили в нас, котрі віримо в дію могутності Його сили. (Ефесян 1:19)

Всемогутність Бога означає вічний, непорушний притулок у нетлінній славі Божій, незалежно від того, що відбувається на цій землі. І ця впевненість є джерелом і силою радикального послуху Божому заклику.

Чи є щось більш звільняюче, більш захопливе чи більш зміцнююче, ніж істина про те, що Всемогутній Бог є твоїм притулком – цілодобово, кожного дня, у всіх звичайних і надзвичайних життєвих ситуаціях?

Якби ми повірили в це, якби ми справді дозволили цій істині про Божу всемогутність заволодіти нами, наскільки би змінилося наше особисте життя і служіння! Якими смиренними і сильними ми стали б у здійсненні спасенних Божих цілей!

Божа всемогутність означає притулок для Божого народу. І коли ти дійсно віриш, що твій притулок – це всесилля Всемогутнього Бога, з’являється радість, свобода і сила, які розливаються по життю, сповненому радикального послуху Ісусу Христу.

Всемогутність Бога означає благоговіння, відплату і притулок для Його завітного народу.

Я запрошую вас прийняти умови цього завіту благодаті: відвернися від гріха та віруй у Господа Ісуса Христа, і велич Всемогутнього Бога буде благоговінням твоєї душі, відплатою твоїм ворогам і притулком твого життя – на віки вічні.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Візьміть до вашого серця всі слова, якими я сьогодні застерігаю вас, аби ви заповіли їх своїм нащадкам, щоб вони пильно виконували всі слова цього Закону. Адже це не повинно бути для вас порожнім словом, бо воно є вашим життям! Завдяки цьому слову ви довго житимете на землі, до якої переправляєтеся через Йордан, аби заволодіти нею. (Второзаконня 32:46-47)

Слово Боже – не дрібниця; це питання життя і смерті. Якщо ви ставитеся до Святого Письма як до дрібниці або як до порожніх слів, ви ризикуєте поплатитися життям.

Навіть наше фізичне існування залежить від Божого слова, бо Його словом ми були створені (Псалом 33:6; Євреїв 11:3), і Він "утримує все словом Своєї сили" (Євреїв 1:3).

І наше духовне життя починається зі слова Божого: "Він... породив нас Словом істини" (Якова 1:18). "Відроджені ви... живим Божим Словом" (1 Петра 1:23).

За Божим словом ми не лише розпочинаємо своє життя, але й проводимо його: "Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст" (Матвія 4:4; Второзаконня 8:3).

Отже, наше фізичне життя створене і підтримується Словом Божим, і наше духовне життя прискорюється і забезпечується Словом Божим. Скільки історій можна було б зібрати, щоб засвідчити життєдайну силу Божого Слова!

Дійсно, Біблія для нас "не порожнє слово" – це наше життя! Життя є основою будь-якої радості. Немає нічого більш фундаментального, ніж саме існування – наше створення і наше збереження.

І все це завдяки силі Божого слова. Цією ж силою Він проголосив у Писанні про народження і підтримку нашого духовного життя. Тому Біблія – це не порожні слова, а саме ваше життя – основа і запал вашої радості!

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Уважно дивлячись на Ісуса, Засновника та Вдосконалювача віри, Який заради належної Йому радості перетерпів муки хреста, незважаючи на ганьбу, і сів праворуч від Божого престолу. (Євреїв 12:2)

Чи не суперечить приклад Ісуса принципу християнського гедонізму? А саме, що любов – це шлях радості, і що людина повинна обирати його саме з цієї причини, щоби не скупитися на послух Всевишньому і не зазнати виснаження через привілей бути каналом благодаті чи применшити обіцяну винагороду.

Євреїв 12:2, здається, досить чітко говорить про те, що Ісус не суперечив цьому принципу.

Найбільший труд любові, який коли-небудь траплявся, став можливим тому, що Ісус прагнув найбільшої радості, яку тільки можна собі уявити, – а саме, радості бути піднесеним, щоби сісти праворуч Бога в зібранні відкупленого народу: "Заради належної Йому радості перетерпів муки хреста"

Говорячи це, автор має на увазі, що Ісус є ще одним прикладом, поряд зі святими з Євреїв 11, тих, хто настільки прагне і впевнений в радості, яку пропонує Бог, що відкидає можливість "тимчасово мати насолоду від гріха" (Євреїв 11:25) і обирає ганьбу та муки хреста, щоби слідувати Божій волі.

Тому не буде небіблійним сказати, що принаймні частково в темні години Гетсиманії Христа підтримувала надія на радість, що очікувала по той бік Хреста. Це не применшує реальності та величі Його любові до нас, бо радість, на яку Він сподівався, була радістю привести багатьох синів до слави (Євреїв 2:10).

Його радість – у нашому відкупленні, яке примножує Божу славу. Ми маємо спільну радість з Ісусом, а Бог отримує славу.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Я помилую того, до кого милостивий, і виявлю милосердя тому, до кого буду милосердний. (Вихід 33:19)

Мойсей відчайдушно потребував надії на те, що Бог дійсно може змилуватися над твердолобим народом, щойно вчинившим ідолопоклонство і зневажившим Бога, Який вивів його з Єгипту.

Щоби дати Мойсею надію і впевненість, якої той потребував, Бог сказав: "Я помилую того, до кого милостивий". Іншими словами, "Мій вибір не залежить від міри зла чи добра в людині, а виключно від Моєї вільної, суверенної волі. Тому ніхто не може бути занадто злим, щоби на нього не поширилася благодать". Це означало б, що Бог не є вільним, а обрання не є безумовним.

Доктрина безумовного обрання – це чудове вчення надії для найгірших грішників. Воно означає, що коли мова йде про отримання благодаті, ваше минуле не має ніякого впливу на Божий вибір. Це гарна новина.

Якщо ви не народилися знов і не прийшли до спасенної віри в Ісуса Христа, не впадайте у безнадію. Не думайте, що надмірна зіпсованість або зашкарублість вашого минулого життя є нездоланною перешкодою для Божої благодатної праці у вашому житті. Бог любить звеличувати свободу своєї благодаті, спасаючи найгірших грішників.

Відверніться від своїх гріхів, прикликайте Господа. Навіть у цьому щоденному читанні Він виявляє милосердя до вас і дає сильне заохочення прийти до Нього за милістю.

"Тоді приходьте і розсудимось, – говорить Господь, – і хоча б ваші гріхи були, наче кармазин, вибілю, як сніг; і якщо будуть, як багряниця, стануть білими, наче вовна." (Ісаї 1:18).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Тож згадуйте минулі дні, коли ви, просвітившись, витерпіли великий подвиг страждань: або будучи виставленими на посміховисько та знущання, або ж як спільники тих, які опинилися в такому становищі. Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна, знаючи, що маєте для себе краще і вічне майно на небі. Тому не залишайте вашої відваги, оскільки вона варта великої нагороди. (Євреїв 10:32-35)

Християни, що згадуються в Посланні до Євреїв 10:32-35, заслужили право навчити нас дечому про коштовну любов.

Ситуація виглядала наступним чином: у перші дні після навернення деякі з них були ув’язнені за свою віру. Інші опинилися перед важким вибором: піти в підпілля і залишатися в "безпеці", чи відвідувати своїх братів і сестер у в’язниці, ризикуючи власним життям і майном? Вони обрали шлях любові і прийняли його ціну.

"Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна".

Але чи були вони невдахами? Ні. Вони втратили майно і натомість здобули радість! Вони з радістю прийняли втрату.

В якомусь сенсі вони зріклися себе. Це було реально і коштувало недешево. Але в іншому сенсі – зовсім ні. Вони обрали шлях радості. Очевидно, цих християн мотивувало на тюремне служіння те саме, що й македонян у 2 Коринтян 8:1-9 – допомагати бідним. Їхня радість у Бозі переливалася через вінця у любові до ближніх.

Вони подивилися на своє життя і сказали: "Твоя милість краща за життя" (див. Псалом 63:3).

Тоді вони подивилися на все своє майно і сказали: "Ми маємо на небі скарб, кращий і довговічніший за все це" (див. Євреїв 10:34).

Потім вони подивилися один на одного і сказали – можливо, заспівали – щось на кшталт великого гімну Мартіна Лютера "Могутня нам твердиня Бог":

Майно й рідня нехай підуть,
І тлінне це життя.
Хай моє тіло заберуть,
Не вкрасти Боже майбуття,
Бо вічне Його Царство!

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. (Филип’ян 4:6)

Одна з речей, за яку ми відчуваємо вдячність, коли відкриваємо свої прохання Богові, – це Його обітниці. Це боєприпаси в гарматі, які знищують невіру, що породжує занепокоєння. Ось як цим воюю я.

Коли приходять переживання, що моє служіння марне і порожнє, я борюся з невір’ям за допомогою обітниці з Ісаї 55:11. "Так буває з Моїм словом, яке виходить з Моїх уст, – воно до Мене не повертається порожнім, але виконує Мою волю, звершуючи те, заради чого Я його послав".

Коли переживаю, що я занадто слабкий для того, що роблю, я борюся з невір’ям обітницею Христа: "Досить тобі Моєї благодаті, адже Моя сила виявляється в немочі!" (2 Коринтян 12:9).

Коли хвилююся через рішення, які маю прийняти щодо майбутнього, я борюся з невір’ям за допомогою обітниці: "Навчу тебе і вкажу тобі дорогу, якою маєш іти; даватиму тобі поради, тому що око Моє над тобою" (Псалом 32:8).

Коли боюся зіткнутися з опонентами та критикою, я борюся з невірою обітницею: "Якщо Бог за нас, то хто проти нас?" (Римлян 8:31).

Коли турбуюся про добробут тих, кого люблю, я борюся з невір’ям обіцянкою, що якщо я, будучи злим, вмію давати добро своїм дітям, "то наскільки більше ваш Небесний Отець дасть добра тим, які просять у Нього?" (Матвія 7:11).

І я борюся за збереження своєї духовної рівноваги нагадуванням про те, що немає нікого, хто залишив би дім, або братів та сестер, або матір, або батька, або дітей, або господарство, заради Христа, "і при цьому не одержав би в сто разів більше вже тепер, у цей час, в умовах переслідувань, – і домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і поля, а в майбутньому віці – вічне життя!" (Марка 10:29-30).

Коли боюся захворіти, я борюся з невір’ям за допомогою обітниці: "Багато скорбот у праведника, але від усіх їх визволяє його Господь" (Псалом 34:20).

І завжди з трепетом, але й з надією я приймаю цю обітницю: "Страждання виробляє терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромлює, адже Божа любов влилася в наші серця через даного нам Святого Духа" (Римлян 5:3-5).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать, і де злодії підкопують і крадуть, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль, ані іржа не нищать, і де злодії не підкопують і не крадуть. (Матвія 6:19-20)

Послання, яке потрібно вигукувати з дахів високих фінансових будівель, таке: "Світські люди, ви й близько не є гедоністами!

Припиніть задовольнятися жалюгідними 2% прибутку від задоволень, які з’їдає міль інфляції та іржа смерті. Інвестуйте в справжні "блакитні фішки" – високоприбуткові, божественно застраховані цінні папери небес".

Присвятити життя матеріальному комфорту, безпеці та гострим відчуттям – це все одно, що кинути гроші в щурячу нору. Натомість інвестування життя у працю любові приносить дивіденди радості, неперевершеної і нескінченної:

Продайте ваші маєтки, роздайте милостиню, зробіть собі гаманці, які не старіють, – невичерпний скарб на небесах. (Луки 12:33)

Це послання є дуже доброю новиною: Приходьте до Христа, в присутності Якого знайдете повноту радості та насолоди навіки. Приєднуйтесь до лав християнських гедоністів. Бо Господь сказав, що блаженніше любити, ніж жити в розкоші! Блаженніше нині і на віки вічні.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

І відповів Бог Мойсеєві: Я є Той, Хто Є. (Вихід 3:14)

Один з наслідків цього величного імені "Я Є ТОЙ, ХТО Є" полягає в тому, що цей нескінченний, абсолютний, самовизначальний Бог наблизився до нас в Ісусі Христі.

В Івана 8:56-58 Ісус відповідає на критику юдейських лідерів. Він каже: "Авраам, ваш батько, радий був би побачити Мій день – і побачив, і зрадів! На це юдеї Йому сказали: Ти не маєш ще й п’ятдесяти років, а вже бачив Авраама? Та Ісус їм сказав: Істинно, істинно кажу вам: Перш ніж був Авраам, – Я є!"

Чи міг Ісус вимовити ще більш піднесені слова? Сказавши: "Перш ніж був Авраам, – Я є!", Він увібрав у Себе всю величну істину Божого імені, огорнув її смиренням служіння, приніс Себе в жертву для спокутування всього нашого бунту і проклав нам шлях, щоби ми без страху побачили славу цього безмежного, абсолютного, вседостатнього Бога.

В Ісусі Христі ми, народжені від Бога, маємо невимовний привілей знати Ягве як нашого Отця – ТОГО, ХТО Є – Бога

Який існує чия Особистість і сила завдячують виключно Йому Самому Який ніколи не змінюється з Якого витікає вся сила й енергія у Всесвіті і Якому все творіння повинно підпорядковувати своє життя.

Нехай ті, що знають ім’я Боже, покладають на Нього свою надію (Псалом 9:10).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Хто хоче життя любити й бачити добрі дні... нехай ухиляється від зла і чинить добро. (1 Петра 3:10-11)

Що таке справжня свобода? Чи ви справді вільні?

Ось чотири речі, які повинні справдитися, якщо ми хочемо бути повністю вільними.

Якщо у вас немає бажання щось робити, ви не є повністю вільними. Так, ви можете зібрати силу волі, щоб зробити те, чого не хочете, але ніхто не назве це повною свободою. Ми не хочемо так жити. Існує обмеження і тиск на нас, яких ми не бажаємо. І якщо у вас є бажання щось зробити, але ви не здатні до цього, ви не вільні це зробити. І якщо у вас є бажання і здатність щось зробити, але немає можливості, ви не вільні це зробити. І навіть якщо ви маєте і бажання, і здатність, і можливість щось зробити, але це врешті-решт руйнує вас, ви не є повністю вільними – не насправді, – коли ви це робите.

Щоби бути повністю вільними, ми повинні мати бажання, здатність і можливість робити те, що зробить нас щасливими назавжди. Без жалю. І тільки Ісус, Син Божий, Який помер і воскрес за нас, може здійснити це.

"Якщо Син визволить вас, то справді будете вільні" (Івана 8:36).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Адже як блискавка, блиснувши, світить від краю до краю неба, – так буде і Людський Син Свого дня. (Луки 17:24)

Я летів вночі з Чикаго в Міннеаполіс, майже один в літаку. Пілот оголосив, що над озером Мічиган до самого штату Вісконсін насувається гроза. Літак оминав її на захід, щоби уникнути турбулентності.

Поки я сидів і вдивлявся в повну темряву зі східного боку літака, раптом все небо осяяло світло. За п’ять кілометрів нижче літака з’явилася печера білих хмар, яка за мить зникла.

Секундою пізніше з півночі на південь крізь весь небосхил вибухнув величезний білий тунель світла і знову зник у темряві. Незабаром блискавки стали майже безперервними, і спалахи світла, наче виверження вулкану, виривалися з білих ярів між хмарами і з-за далеких хмарних гір.

Я сидів і хитав головою, ледь здатний повірити в те, що відбувається. Господи, якщо це лише іскри від гостріння Твого меча, то яким же буде день Твого явлення! І я згадав слова Христа: "Як блискавка, блиснувши, світить від краю до краю неба, – так буде і Людський Син Свого дня" (Луки 17:24).

Навіть зараз, коли я згадую це видовище, слово "слава" наповнюється для мене неймовірними відчуттями. Я дякую Богові за те, що Він знову і знову пробуджує в моєму серці жагу до Нього, бажання побачити Його, сісти за стіл на святі християнського гедонізму і поклонятися Цареві Слави. Бенкетна зала дуже велика. Ходімо.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Одного прошу я в Господа, й одного прагну, аби протягом усього мого життя я міг перебувати у Господньому Домі, – оглядати Господню красу і віддаватись роздумам у Його Храмі. (Псалом 27:4)

Бог не залишається байдужим до прагнень впокореної душі. Він приходить і знімає тягар гріха, наповнює наше серце радістю та вдячністю. "Ти обернув мій плач на радість, Ти зняв з мене веретище, і підперезав мене радістю, щоби я славив Тебе й не замовкав. Господи, Боже мій, я прославлятиму Тебе повіки!" (Псалом 30:12-13).

Але наша радість виникає не лише з вдячного погляду назад. Вона також піднімається з погляду вперед у надії: "Чому впадаєш у відчай, душе моя, чому тривожишся в мені? Поклади надію на Бога, адже я прославлятиму Його й далі за Його спасіння" (Псалом 42:6).

"Я чекаю Господа, – всією душею сподіваюсь, покладаючись на Його слово" (Псалом 130:5).

Зрештою, серце прагне не якихось благих Божих дарів, а Самого Бога. Бачити Його, пізнавати Його і перебувати в Його присутності – ось найбільший бенкет для душі. Поза цим немає ніяких пошуків. Слова втрачають сенс. Ми називаємо це задоволенням, радістю, захопленням. Але усе це – слабкі означення невимовного досвіду:

"Одного прошу я в Господа, й одного прагну, аби протягом усього мого життя я міг перебувати у Господньому Домі, – оглядати Господню красу і віддаватись роздумам у Його Храмі" (Псалом 27:4).

"У присутності Твоїй повнота радості; у Твоїй правиці розкошування повіки" (Псалом 16:11).

"Веселися в Господі" (Псалом 37:4).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас. (Івана 16:22)

"Вашої радості вже ніхто не забере від вас", тому що ваша радість походить від перебування з Ісусом, а воскресіння Ісуса означає, що ви вже ніколи не помрете; ніколи не будете відрізані від Нього.

Отже, істина про те, що ваша радість ніколи не буде забрана у вас, ґрунтується на двох речах. Одна з них полягає в тому, що джерело вашої радості є вічним, а інша – те, що ви й самі житимете вічно. Якщо або ви, або джерело вашої радості смертні, ваша радість буде забрана у вас.

І як же багато людей пристали саме на це! Їжте, пийте і веселіться, кажуть вони, бо завтра ми помремо, і все (Луки 12:19). Їжа не вічна, і ми не вічні. Тож давайте насолоджуватися усім цим, поки можемо. Яка трагедія!

Якщо у вас є спокуса так думати, будь ласка, поміркуйте якомога серйозніше про те, що якщо ваша радість походить від перебування з Ісусом, то "вашої радості вже ніхто не забере від вас" – ні в цьому житті, ні в житті прийдешньому.

Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь‑яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі! (Римлян 8:38-39).

Радість від перебування з Ісусом – це безперервна лінія, що тягнеться від тепер до вічності. Її не перерве ані Його смерть, ані наша.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Мій Бог, згідно зі Своїм багатством, нехай задовольнить усяку вашу потребу – у славі, в Ісусі Христі. (Филип’ян 4:19)

У Посланні до Филип’ян 4:6 Павло каже: "Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові". А далі, всього через 13 віршів, він дає визвольну обітницю майбутньої благодаті: "Мій Бог, згідно зі Своїм багатством, нехай задовольнить усяку вашу потребу – у славі, в Ісусі Христі".

Якщо ми живемо вірою в цю обітницю майбутньої благодаті, то нашим тривогам буде дуже важко вижити. Боже "багатство у славі" невичерпне. Він дійсно хоче, щоб ми не турбувалися про своє майбутнє.

Ми повинні слідувати цьому запропонованому Павлом зразку: треба боротися з невір’ям тривоги обітницями майбутньої благодаті.

Коли я хвилююся на початку якоїсь ризикованої справи або перед зустріччю, я регулярно борюся з невір’ям за допомогою однієї з моїх найуживаніших обітниць – Ісаї 41:10.

Того дня, коли я поїхав з Америки на три роки до Німеччини, мій батько подзвонив по міжнародному зв’язку і прочитав мені по телефону цю обітницю. За три роки я, мабуть, повторював її собі разів п’ятсот, щоби пережити періоди величезного стресу:  "Не бійся, бо Я з тобою! Не лякайся, бо Я – твій Бог! Я додам тобі сили і допоможу тобі! Я підтримаю тебе правицею правди Своєї!".

Я стільки разів боровся з тривогами за допомогою цієї обітниці, що, коли двигун мого розуму працює на нейтральній передачі, то, наче шум його шестерень, звучить Ісаї 41:10.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Тож не журіться і не говоріть: Що будемо їсти? Або: Що будемо пити? Чи: В що зодягнемося? Адже цього всього язичники шукають. Бо ж знає ваш Отець Небесний, що цього всього потребуєте. Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться. Отже, не журіться про завтрашній день, бо завтрашній день і сам про себе поклопочеться; вистачає дневі власних турбот. (Матвія 6:31-34)

За останні два дні ми побачили, що Матвія 6:25-34 містить щонайменше сім обітниць, які Ісус дав, щоби допомогти нам вести добру боротьбу з невір’ям і звільнитися від тривог. Сьогодні ми розглянемо три останні обітниці.

Обітниця №5: "Тож не журіться і не говоріть: Що будемо їсти? Або: Що будемо пити? Чи: В що зодягнемося? Адже цього всього язичники шукають. Бо ж знає ваш Отець Небесний, що цього всього потребуєте". (Матвія 6:31-32)

Не думайте, що Бог не в курсі ваших потреб. Він знає їх усі. І Він – "ваш Отець Небесний". Він не дивиться на нас байдуже, здалеку. Він піклується. Він діятиме, щоб задовольнити ваші потреби, коли настане найкращий для цього час.

Обітниця №6: "Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться". (Матвія 6:33)

Якщо ви віддасте себе Його справі у світі, замість того, щоб турбуватися про власні матеріальні потреби, Він подбає про те, щоб у вас було все необхідне для виконання Його волі і примноження Його слави. Саме так я розумію слова "все це вам додасться". Вся їжа, питво, одяг – і все інше, що вам потрібно, щоби чинити Божу волю і прославляти Його. Може так статися, що Його метою для вас є померти за Нього, але Господь  забезпечить вас усім необхідним, щоби ви зробили це для Його слави.

Це схоже на обітницю в Римлян 8:32: "Той, Хто Свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього?" І далі: "Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Так, як написано: За Тебе вбивають нас щодня, нас вважають за овець, призначених на заріз. Але в цьому всьому перемагаємо" (Римлян 8:35-37). Може настати голод і нагота. Але ми матимемо все необхідне, щоб бути  переможцями.

Обітниця №7: "Отже, не журіться про завтрашній день, бо завтрашній день і сам про себе поклопочеться; вистачає дневі власних турбот". (Матвія 6:34)

Бог подбає про те, щоби в будь-який день вас не спіткало випробування  більше, ніж ви можете знести (1 Коринтян 10:13). Він працюватиме над тим, щоби "твоя сила тривала, як твої дні" (Второзаконня 33:25).

Кожен день має свої клопоти. Але їх ніколи не більше, ніж ви зможете витримати по Його благодаті. Кожен день приноситиме милості, які оновлюються щоранку – милості, достатні для того, щоби витримати труднощі цього дня (Плач 3:22-23). Бог не чекатиме від вас жодного доброго вчинку, на який не дасть усієї потрібної вам благодаті (2 Коринтян 9:8).